Справжня мама
- Алло, це бюро знахідок? - запитав дитячий голосок .
- Так , малюк. Ти щось загубив?
- Я маму втратив. Вона не у вас?
- А яка вона твоя мама?
- Вона красива і добра . І ще вона дуже любить кішок.
- Так, саме вчора ми знайшли одну маму, може бути це твоя . Ти звідки дзвониш?
- З дитячого будинку № 3 .
- Добре, ми відправимо твою маму до тебе в дитячий будинок. Чекай.
…Вона увійшла в його кімнату, найкрасивіша і найдобріша, а в руках у неї була справжня жива кішка.
- Мама! - закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що його пальчики побіліли.
- Мамочко моя!
... Артем прокинувся від свого власного крику. Такі сни снилися йому практично щоночі. Він засунув руку під подушку і дістав звідти фотографію дівчини. Цю фотографію він знайшов рік тому на вулиці під час прогулянки. Тепер він завжди зберігав її у себе під подушкою і вірив, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її гарне обличчя і непомітно для себе заснув ...
Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, як зазвичай обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і погладити кожного малюка по голові. На підлозі біля Артемчиного ліжечка вона побачила фотографію, яка вночі випала з його рук. Піднявши її, Ангеліна Іванівна запитала хлопчика:
- Артемчик , звідки у тебе ця фотографія ?
- Знайшов на вулиці.
- А хто це ?
- Моя мама, - посміхнувся малюк і додав, - вона дуже гарна, добра і любить кішок.
Завідуюча одразу впізнала цю дівчину . Перший раз вона приходила в дитячий будинок у минулому році з групою волонтерів. Напевно тоді і втратила тут свою фотографію. З тих пір ця дівчина часто оббивала пороги різних установ в надії домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку місцевих бюрократів, у неї був один суттєвий недолік: вона була незаміжня.
- Ну що ж, - промовила Ангеліна Іванівна, - раз вона твоя мама, то це повністю міняє справу .
Увійшовши до себе в кабінет , вона сіла за стіл і стала чекати. Через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:
- Можна до Вас , Ангеліна Іванівна? - І в дверях з'явилася та сама дівчина з фотографії.
- Так, заходьте, Аліночка .
Дівчина зайшла в кабінет і поклала перед завідуючої товстелезну папку з документами.
- Ось, - сказала вона, - я все зібрала .
- Добре, Аліночка . Я повинна задати ще кілька питань, так належить, розумієш ... Ти усвідомлюєш, яку відповідальність на себе береш? Адже, дитина - це не на дві години погратися, це на все життя.
- Я все усвідомлюю, - видихнула Аліна, - просто я не можу спокійно жити, знаючи, що комусь дуже потрібна.
- Добре, - погодилася завідуюча, - коли ти хочеш подивитися дітей?
- Я не буду на них дивитися, я візьму будь-яку дитину, котру запропонуєте, - сказала Аліна, дивлячись завідуючої прямо у вічі.
Ангеліна Іванівна здивовано підняла брови.
- Розумієте, - плутано почала пояснювати Аліна, - адже справжні батьки не вибирають собі дитину ... вони не знають заздалегідь яким він народиться .... красивим або негарним , здоровим або хворим ... Вони люблять його таким який він є. Я теж хочу бути справжньою мамою.
- Вперше зустрічаю такого усиновлювача , - посміхнулася Ангеліна Іванівна, - втім, я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем , йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Зараз приведу його, якщо ви готові.
- Так, я готова, - твердим голосом сказала Аліна, - покажіть мені мого сина.
Завідуюча пішла і через 5 хвилин повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика.
- Артемочка, - почала Ангеліна Іванівна, - познайомся це ...
- Мама! - Закричав Артем. Він кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя!
Аліна гладила його по крихітній спинці і шепотіла:
- Синку, синочку ... я з тобою ...
Вона підняла очі на завідувачку і запитала:
- Коли я зможу забрати сина?
- Зазвичай батьки та діти поступово звикають один до одного, спочатку тут спілкуються, потім на вихідні забирають, а потім назовсім, якщо все в порядку.
- Я відразу заберу Артема, - твердо сказала Аліна.
- Гаразд, - махнула рукою завідуюча, - завтра все одно вихідні, можете взяти, а в понеділок прийдете, і оформимо всі документи як належить.
Артем був просто щасливий. Він тримав свою маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо метушилися вихователі , нянечки ... одні збирали його речі, інші просто стояли осторонь і витирали очі хусточками .
- Артемчик, до побачення. Приходь до нас у гості, - попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.
- До побачення, прийду, - відповів Артем.
Коли вони з усіма попрощалися і вийшли на вулицю, він, нарешті, зважився поставити своїй новій мамі найголовніше питання:
- Мама .... а ти кішок любиш?
- Обожнюю, у мене їх вдома цілих дві, - засміялася Аліна, ніжно стискаючи в своїй руці крихітну долоньку.
Артем щасливо посміхнувся і попрямував до себе додому.
Ангеліна Іванівна подивилася у вікно вслід Аліні з Артемком . Потім сіла за свій стіл і почала кудись дзвонити.
- Алло, Небесна Канцелярія ? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім'я клієнтки: Аліна Смирнова. Категорія заслуги: найвища, подарувала щастя дитини ... надсилайте все, що покладено в таких випадках: безмежне щастя, взаємну любов, удачу у всьому і т.д. .... Ну і само собою, ідеального чоловіка, вона незаміжня .... Так, я розумію, що їх мало залишилося, дефіцит, але тут винятковий випадок. Так, і нескінченний грошовий потік не забудьте, він їй дуже знадобиться .... малюк повинен добре харчуватися ... Вже все відправили? Спасибі.
Двір дитячого будинку був заповнений м'яким сонячним світлом і радісними дитячими криками. Завідуюча поклала трубку і підійшла до вікна. Вона любила подовгу стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила ...- Алло, це бюро знахідок? - запитав дитячий голосок .- Так , малюк. Ти щось загубив?- Я маму втратив. Вона не у вас?- А яка вона твоя мама?- Вона красива і добра . І ще вона дуже любить кішок.- Так, саме вчора ми знайшли одну маму, може бути це твоя . Ти звідки дзвониш?- З дитячого будинку № 3 .- Добре, ми відправимо твою маму до тебе в дитячий будинок. Чекай.…Вона увійшла в його кімнату, найкрасивіша і найдобріша, а в руках у неї була справжня жива кішка.- Мама! - закричав малюк і кинувся до неї. Він обійняв її з такою силою, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя! ... Артем прокинувся від свого власного крику. Такі сни снилися йому практично щоночі. Він засунув руку під подушку і дістав звідти фотографію дівчини. Цю фотографію він знайшов рік тому на вулиці під час прогулянки. Тепер він завжди зберігав її у себе під подушкою і вірив, що це його мама. У темряві Артем довго вдивлявся в її гарне обличчя і непомітно для себе заснув ...Вранці завідуюча дитячим будинком, Ангеліна Іванівна, як зазвичай обходила кімнати з вихованцями, щоб побажати всім доброго ранку і погладити кожного малюка по голові. На підлозі біля Артемчиного ліжечка вона побачила фотографію, яка вночі випала з його рук. Піднявши її, Ангеліна Іванівна запитала хлопчика:- Артемчик , звідки у тебе ця фотографія ?- Знайшов на вулиці.- А хто це ?- Моя мама, - посміхнувся малюк і додав, - вона дуже гарна, добра і любить кішок.Завідуюча одразу впізнала цю дівчину . Перший раз вона приходила в дитячий будинок у минулому році з групою волонтерів. Напевно тоді і втратила тут свою фотографію. З тих пір ця дівчина часто оббивала пороги різних установ в надії домогтися дозволу на усиновлення дитини. Але, на думку місцевих бюрократів, у неї був один суттєвий недолік: вона була незаміжня.- Ну що ж, - промовила Ангеліна Іванівна, - раз вона твоя мама, то це повністю міняє справу .Увійшовши до себе в кабінет , вона сіла за стіл і стала чекати. Через півгодини пролунав боязкий стукіт у двері:- Можна до Вас , Ангеліна Іванівна? - І в дверях з'явилася та сама дівчина з фотографії.- Так, заходьте, Аліночка .Дівчина зайшла в кабінет і поклала перед завідуючої товстелезну папку з документами.- Ось, - сказала вона, - я все зібрала .- Добре, Аліночка . Я повинна задати ще кілька питань, так належить, розумієш ... Ти усвідомлюєш, яку відповідальність на себе береш? Адже, дитина - це не на дві години погратися, це на все життя.- Я все усвідомлюю, - видихнула Аліна, - просто я не можу спокійно жити, знаючи, що комусь дуже потрібна.- Добре, - погодилася завідуюча, - коли ти хочеш подивитися дітей?- Я не буду на них дивитися, я візьму будь-яку дитину, котру запропонуєте, - сказала Аліна, дивлячись завідуючої прямо у вічі. Ангеліна Іванівна здивовано підняла брови. - Розумієте, - плутано почала пояснювати Аліна, - адже справжні батьки не вибирають собі дитину ... вони не знають заздалегідь яким він народиться .... красивим або негарним , здоровим або хворим ... Вони люблять його таким який він є. Я теж хочу бути справжньою мамою.- Вперше зустрічаю такого усиновлювача , - посміхнулася Ангеліна Іванівна, - втім, я вже знаю, чиєю мамою ви станете. Його звуть Артем , йому 5 років, рідна мати відмовилася від нього ще в пологовому будинку. Зараз приведу його, якщо ви готові.- Так, я готова, - твердим голосом сказала Аліна, - покажіть мені мого сина. Завідуюча пішла і через 5 хвилин повернулася, ведучи за руку маленького хлопчика. - Артемочка, - почала Ангеліна Іванівна, - познайомся це ...- Мама! - Закричав Артем. Він кинувся до Аліни і вчепився в неї так, що його пальчики побіліли. - Мамочко моя! Аліна гладила його по крихітній спинці і шепотіла: - Синку, синочку ... я з тобою ... Вона підняла очі на завідувачку і запитала: - Коли я зможу забрати сина?- Зазвичай батьки та діти поступово звикають один до одного, спочатку тут спілкуються, потім на вихідні забирають, а потім назовсім, якщо все в порядку.- Я відразу заберу Артема, - твердо сказала Аліна.- Гаразд, - махнула рукою завідуюча, - завтра все одно вихідні, можете взяти, а в понеділок прийдете, і оформимо всі документи як належить. Артем був просто щасливий. Він тримав свою маму за руку і боявся відпустити її навіть на секунду. Навколо метушилися вихователі , нянечки ... одні збирали його речі, інші просто стояли осторонь і витирали очі хусточками . - Артемчик, до побачення. Приходь до нас у гості, - попрощалася з ним Ангеліна Іванівна.- До побачення, прийду, - відповів Артем. Коли вони з усіма попрощалися і вийшли на вулицю, він, нарешті, зважився поставити своїй новій мамі найголовніше питання: - Мама .... а ти кішок любиш?- Обожнюю, у мене їх вдома цілих дві, - засміялася Аліна, ніжно стискаючи в своїй руці крихітну долоньку.Артем щасливо посміхнувся і попрямував до себе додому. Ангеліна Іванівна подивилася у вікно вслід Аліні з Артемком . Потім сіла за свій стіл і почала кудись дзвонити. - Алло, Небесна Канцелярія ? Прийміть, будь ласка, заявку. Ім'я клієнтки: Аліна Смирнова. Категорія заслуги: найвища, подарувала щастя дитини ... надсилайте все, що покладено в таких випадках: безмежне щастя, взаємну любов, удачу у всьому і т.д. .... Ну і само собою, ідеального чоловіка, вона незаміжня .... Так, я розумію, що їх мало залишилося, дефіцит, але тут винятковий випадок. Так, і нескінченний грошовий потік не забудьте, він їй дуже знадобиться .... малюк повинен добре харчуватися ... Вже все відправили? Спасибі. Двір дитячого будинку був заповнений м'яким сонячним світлом і радісними дитячими криками. Завідуюча поклала трубку і підійшла до вікна. Вона любила подовгу стояти і дивитися на своїх малюків, розправивши за спиною величезні білосніжні крила ...
Немає коментарів :
Дописати коментар